ВІЛ-інфекція — це довготривале інфекційне захворювання, яке розвивається в результатіінфікування вірусом імунодефіциту людини і характеризується прогресуючим ураженням імунноїсистеми людини, що проявляється вторинними інфекціями, пухлинами та іншими патологічними проявами.
СНІД — остання стадія ВІЛ-інфекції, яка виявляється різними важкими захворюваннями,опортуністичними інфекціями, пухлинами, що розвиваються на фоні порушень імунної системи.
Виявити ВІЛ в організмі можна приблизно через 25 днів – три місяці після зараження за допомогоюспеціального аналізу крові, що виявляє антитіла до вірусу.
ВІЛ відносять до сімейства ретровірусів або "повільних" вірусів. Ослаблення імунної системи може тривати роками, і людина, заражена ВІЛ, може жити нормальним життям, першніж відбудеться погіршення її здоров'я. Виявити ВІЛ в організмі можна за допомогою спеціальногоаналізу крові приблизно через 3 місяці після зараження. Якщо як мінімум два різних спеціальнихтести підтвердять наявність антитіл до ВІЛ у крові (дадуть позитивний результат), то це означає,що людина інфікована ВІЛ.
Стійкість вірусу в навколишньому середовищі
ВІЛ та СНІД – не одне й те саме. ВІЛ – це вірус, що вражає імунну систему, а СНІД – це комплекс захворювань, які виникають у людини з ВІЛ на фоні низького імунітету.
На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування. У зв'язку з цим, необхідно:
Діагностика ВІЛ-інфекції проходить в два етапи: на першому визначається саме фактзараження особи ВІЛ, а на другому з'ясовуються стадія і характер перебігу захворювання,формується його прогноз та обирається відповідна тактика лікування.
Своєчасне виявлення стану інфікованості ВІЛ має велике значення для проведення певнихпротиепідемічних заходів і має суттєві правові та соціальні наслідки. Привиникненніпідозри на зараження приймаються негайні заходи з попередження можливого поширення цієїінфекції, наприклад, виключається можливість переливання підозрілої крові (при виявленніВІЛ-позитивності, людина назавжди відстороняється від донорства).
Установлення клінічного діагнозу проводиться з метою надання адекватної медичної допомоги. Ця допомога повинна містити в собі не лише медикаментозну терапію, але і психологічнупідтримку.
Для виставлення діагнозу будь-якого інфекційного захворювання необхідно провестиретельний аналіз епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних.
До епідеміологічних факторів ризику зараження ВІЛ відносяться:
Клінічні прояви ВІЛ-інфекції на самому початку захворювання мають лише 30-40% осіб(переважно у вигляді синдрому, який подібний до інфекційного мононуклеозу), стадіяносійства ВІЛ проходить без будь-яких клінічних ознак, а розвиток СНІДу завжди супроводжуєтьсявиникненням певних захворювань, які отримали за це назву СНІД-асоційованих.
Лабораторні методи діагностики ВІЛ-інфекції можна умовно розподілити на 2 основнікатегорії - специфічні та неспецифічні. Специфічне лабораторне дослідження передбачаєвиявлення специфічних ознак (маркерів) присутності ВІЛ в біологічному матеріалі пацієнта.
До них відносяться:
До неспецифічних ознак відноситься наявність імунодефіциту, що з'ясовуєтьсяпроведенням комплексного імунологічного дослідження крові з обов'язковим визначенням вмістуТ-лімфоцитів хелперів (CD4+- клітин).
Швидкі експрес-тести дозволяють отримати результат протягом 10-30 хвилин безвикористання спеціального лабораторного обладнання для проведення імуно-ферментного аналізу.Матеріалом для дослідження можуть бути зразки сечі, слини, цільної крові, сироватки або плазми крові.
Експрес-тести мають високу чутливість та специфічність (точність близько 99,5%) іможуть використовуватися як в домашніх умовах, так і в лікувальних закладах. ВООЗ і Глобальнийфонд рекомендують впровадження швидкої діагностики в програмах, пов'язаних з ВІЛ-інфекцією/СНІДом.
Збільшення лімфатичних вузлів є однією з ранніх ознак ВІЛ-інфекції. Лімфатичні вузлирозміром з горошину і більше, як правило, не турбують людину. Збільшення лімфатичнихвузлів не пов'язано з гострими захворюваннями і зберігається протягом 3-х місяців і більше.
Збільшення розмірів печінки і селезінки часто спостерігаються у людей з ВІЛ-інфекцією.Виражене збільшення розмірів цих органів може призводити до збільшення розмірів животалюдини.Збільшення печінки, пов'язане з ВІЛ-інфекцією, як правило, не супроводжуєтьсяпоявою жовтого забарвлення шкіри і склер.
Порушення темпів фізичного розвитку виявляється тим, що сповільнюються темпи збільшення маси тіла і росту людини.
Порушення фізичного розвитку при прогресуванні ВІЛ-інфекції призводить до розвиткусиндрому виснаження (вастинг-синдрому), для якого характерні втрата більше 10 % маситіла, підвищення температури тіла і розлад стулу протягом 30 днів і більше.
Ураження шкіри часто спостерігають при ВІЛ-інфекції. Причиною їх може служити якалергія, так і різні інфекційні збудники (гриби, бактерії, віруси).
Однією з однак ВІЛ-інфекції є збільшення (припухлість) навколовушних слинних залоз. Цей стан зазвичай не супроводжується підвищенням температури тіла і хворобливістю.
Безпосередня дія ВІЛ на клітини нервової системи призводить до розвитку ВІЛ-енцифалопатії.
Прогресуюче порушення функції імунної системи при ВІЛ-інфекції призводить до того,що мікроорганізми і віруси - природні мешканці зовнішнього середовища (що не викликаютьзахворювання у людей з нормальною функцією імунної системи) - викликають у хворогозахворювання, які називаються опортуністичними інфекціями (опортуніст - пристосованець).
Одним з проявів ВІЛ-інфекції є поява пухлин (Саркома Капоші, злоякісні лімфоми або лімфосаркоми).
Рекомендованою в Україні (наказ МОЗ України від 04.10.2006 №658) є Клінічна класифікаціястадій ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків. Але потрібно мати на увазі, що перебігВІЛ-інфекції, як і терміни настання та тривалість кожної стадії захворювання, можутьзначною мірою відрізнятися між собою у різних людей. Величезна кількість причин роблять свійвнесок у ці розбіжності.
Клінічна стадія 1.
Після інкубаційного періоду, що при ВІЛ-інфекції становить від двох до шести тижнів, убільшої частини ВІЛ-інфікованих впродовж багатьох років (від 5 до 10, а іноді навіть і до 20років) не виявляється жодних симптомів захворювання. Проте у невеликої частини ВІЛ-інфікованихрозвиваються клінічні симптоми гострої вірусної інфекції: висока температура, болі у горлі,слабкість, міалгії, артралгії, висипання, збільшення завушних, шийних, над- і підключичних,підпахових та інших лімфатичних вузлів та інші симптоми. Поступово усі вищеназвані симптомизгасають і ВІЛ-інфекція набуває безсимптомного перебігу. В цей час ВІЛ- нфіковані, якправило, почуваються добре, ведуть звичайне життя, проте впродовж всього часу безсимптомногоперебігу вірус розмножується в організмі людини.
Поступово безсимптомна інфекція може переходити у персистуючу генералізовану лімфаденопатію (ПГЛ). Збільшення лімфовузлів виявляють випадково при медичному огляді. Здебільшого вонине турбують ВІЛ-інфіковану людину. Вони не болючі, м'які, не пов'язані із навколишньоюклітковиною, колір шкіри над ними незмінний. В подальшому лімфовузли можуть зменшуватисьу розмірі та ставати більш щільними (твердими) проте не болять. У частини ВІЛ-інфікованихПГЛ супроводжується високою температурою (39°С і вище), ознобами, посиленим потовиділенням.
Клінічна стадія 2.
Захворювання прогресує. ВІЛ-інфікований може швидко втрачати вагу. Рівновага між імунноювідповіддю організму і дією вірусу порушена у бік активації репродукції і зменшеннякількості Т4-клітин. Спостерігається ураження слизових оболонок та шкіри бактеріями,герпесвірусами, грибками: рецидивуючі бактеріальні інфекції верхніх дихальних шляхів, оперізуючий лишай,ангулярний хейліт, рецидивуючий афтозний стоматит, папульозний сверблячий дерматит,себорейний дерматит, грибкові ураження нігтів.
Клінічна стадія 3.
Поступово кількість Т4-лімфоцитів зменшується, що призводить до розвитку бактеріальних,вірусних, грибкових уражень; спостерігається волосиста лейкоплакія язика, легеневий туберкульоз.Формуються важкі бактеріальні інфекції, гострий некротизуючий виразковий гінгівіт.ВІЛ-інфікований може багато часу проводити у ліжку - не менше 50% денного часу черезвтрату сил. Можливі значні втрати ваги тіла - понад 10%, тривала та немотивована діарея, лихоманкабільше місяця.
Клінічна стадія 4 (стадія СНІДу).
У 80-90% хворих спостерігається ураження ЦНС, що спричиняє сильний головний біль,знижується зір, людина втрачає орієнтацію, розвивається опосередкована неврологічна симптоматика,загальмованість, депресія та прогресуюча недоумкуватість - деменція.
ВІЛ-інфіковані люди страждають на численні опортуністичні захворювання, які називають ВІЛ-маркерами. Дана група захворювань маскує ВІЛ/СНІД, який не має власного специфічного прояву. Виникненняопортуністичних хвороб є ознакою повномасштабного СНІДу і вказує на початок термінальноїстадії хвороби. Більшість людей вмирає протягом одного-трьох років після її початку.
Таким чином для ВІЛ-інфекції характерний багаторічний перебіг хвороби. Захворюваність зчасом призводить до прогресуючого зниження Т-клітинного імунітету і, якщо його адекватноне лікувати, до важких форм опортуністичних захворювань.
Терапія ВІЛ-інфікованих осіб означає постійний контроль імунного статусу організму, профілактику і лікування виникаючих вторинних інфекцій, контроль над розвитком новоутворень. Найчастіше ВІЛ-інфікованим особам потрібна психологічна допомогата соціальна адаптація.
В даний час, у зв'язку зі значним поширення і високою соціальною значимістю захворювання,в державних і світових масштабах здійснюється підтримка та реабілітація хворих,розширюється доступ до соціальних програм, що надають хворим медичну допомогу, яка полегшуєперебіг хвороби і покращує якість життя пацієнтів.
До антиретровірусних препаратів відносяться:
Приймаючи рішення про початок противірусної терапії, пацієнт повинен пам'ятати, що застосування препаратів здійснюється багато років, практично довічно.
Виникаючі опортуністичні інфекції лікують у відповідності з правилами ефективної терапії проти їх збудника (антибактеріальні, протигрибкові, противірусні засоби).
Імуностимулююча терапія при ВІЛ-інфекції не застосовується, оскільки сприяє її прогресуванню, цитостатики, призначувані при злоякісних утвореннях, пригнічують імунітет.
Лікування ВІЛ-інфікованих включає загальнозміцнюючі і підтримуючі організм засоби(вітаміни і біологічно активні речовини) і методики фізіотерапевтичної профілактики вторинних захворювань.
Хворим, які страждають наркоманією, рекомендується лікування у відповідних диспансерах. У зв'язку зі значним психологічним дискомфортом, багато пацієнтів проходять тривалупсихологічну адаптацію.
Вірус імунодефіциту людини може бути переданий від матері до її новонародженої дитини. Ценазивається вертикальним шляхом передачі ВІЛ. Без спеціальних заходів профілактики підчас вагітності і пологів ВІЛ передається 20% новонароджених дітей. Існуюча профілактика дозволяє зменшити ризик передачі ВІЛ до 2%.
ВІЛ може передатися дитині під час вагітності, особливо часто це відбувається в останньомутриместрі і перед родами. Також існує великий ризик передачі ВІЛ дитині під час пологів, тому що у цей час дитина контактує з кров'ю матері. Ризик передачі ВІЛ під час грудного вигодовування може складати 14%, так що від нього доведеться відмовитися.
Важливу роль відіграє стан здоров'я матері. Деякі дослідження показують, що передача ВІЛ дитиніособливо часто відбувається, якщо в жінки зафіксована стадія СНІДу, якщо в неї високе вірусненавантаження і/або низький імунний статус (особливо, нижче 200 кліток/мл).
Під час вагітності жінкам необхідні регулярні аналізи, як на імунний статус, так і на вірусне навантаження.
Діти народжуються з антитілами матері, з цієї причини тест більшості дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів, якийсь час буде позитивним. У цьому випадку позитивний тест на ВІЛ незначить, що в дитини дійсно є вірус у крові.
Якщо все-таки відбулася передача вірусу від матері до дитини, то її імунна система почне сама виробляти антитіла до ВІЛ. Якщо ні, то антитіла поступово зникнуть і тест стане негативним. Антитіла зникають у дітей з різною швидкістю і в різний час, звичайно це відбувається в період від 12 до 24 місяців.
Останні дослідження показали, що вагітність ніяк не впливає на прогресування ВІЛ-інфекції і стан здоров'я ВІЛ-позитивних жінок. Під час вагітності у всіх жінок імунний статус знижується, проте, після пологів він майже завжди повертається до вихідного рівня. Іншими словами, вагітність не є небезпечною для здоров'я жінок із ВІЛ.
У ВІЛ-позитивних жінок можуть виникнути проблеми з набором достатньої ваги, що рекомендується при вагітності. Нудота і побічні ефекти противірусних ліків також можуть утруднити досягнення необхідної ваги. ВІЛ-позитивній жінці необхідні консультаціїфахівця щодо харчування, а також спеціальна дієта.
Варто врахувати, що ВІЛ-позитивним жінкам потрібні більш високі дози вітамінів, ніж ВІЛ-негативним. Особливо необхідні вітаміни групи В, фолієва кислота, вітаміни Е, С і А. Не слід забувати, що вітамінні добавки - це теж ліки, їх необхідно приймати, тільки попередньо порадившись з лікарем.
Під час першого триместру необхідності приймати препарати немає. У перші 12-14 тижнів вагітності взагалі краще утримуватися від яких-небудь ліків. По-перше, у цей час існує ризик впливу препаратів на здоров'я маляти, протягом перших трьох місяців у жінок часто спостерігається так звана "ранкова нудота", що може утруднити прийом препаратів.
Жінки, яким діагноз встановлений тільки під час вагітності, часто починають противірусну терапію пізніше, або лише під час пологів, що теж гарантує значне зниження ризику.
Складності можуть виникнути, якщо вагітна жінка вже приймала противірусну терапію. Якщо перервати прийом ліків під час першого триместру - це може привести до підвищення вірусного навантаження, і можливо, до збільшення ризику. З іншої сторони противірусні препарати під час перших трьох місяців можуть негативно позначитися на дитині.
Щодо оптимального народження дитини у ВІЛ-позитивної жінки не існує однозначної думки. Звичайно для зниження ризику передачі ВІЛ дитині жінкам призначають плановий кесаревий розтин. Подібний спосіб має знизити ризик передачі ВІЛ під час пологів, але він не може вплинути наризик передачі вірусу під час вагітності. Одне дослідження показало, що при сполученні прийому AZT з кесаревим розтином ризик для дитини складає 2%.
Проте, кесаревий розтин - це теж не панацея. Під час даної операції контакт із кров'ю також не виключений, а експериментальна операція "безкровного кесаревого розтину" ще недо кінця вивчена і рідко застосовується. На жаль, досліджень, присвячених порівнянню кесаревого розтину і природних пологів поки занадто мало, а їхні дані не до кінця переконливі.
Перші випадки незвичайної імунної недостатності відзначені серед чоловіків-геїв у США в 1981 р. В 1987 р. перші випадки ВІЛ-інфекції зареєстровані в Україні.
Експерти вважають, що вірус розповсюдився по всьому світу з Африканського континенту. Поступово ВІЛ набув нових якостей, які зробили його небезпечним для людини.
Багато наукових центрів в розвинутих країнах зайнято рішенням проблеми вакцинації, проте, це все ще питання наукових розробок і перспектив, а не реальність. Вакцини проти ВІЛ поки немає.
У разі виявлення ВІЛ-інфекції, потрібно звернутися в Донецький обласний СНІД-центр, де нададуть медичну допомогу, доступну сьогодні в Україні.
Відвідувати лікаря потрібно 1 раз на три місяці. Також необхідний контроль стану захисної (імунної) системи і так званого “вірусного навантаження”, тобто активності вірусу.
Сучасні методи лікування високоактивною антиретровірусною терапією дозволяють людям з ВІЛ вести повноцінне життя, у тому числі заводити сім’ю і мати здорових дітей. При ВІЛ-інфекції у матері антиретровірусна терапія дозволяє зменшити ризик інфікування дитини до рівня нижче 2%. Якщо ж в парі ВІЛ-інфікований лише чоловік, знизити ризик зараження жінки і майбутньої дитини дозволяє технологія, яка називається промивкою сперми.
Перш за все, підтримати психологічно, допомогти їй знайти інформацію про те, де вона може отримати медичну і соціальну допомогу, психологічну підтримку, групи самодопомоги людей, що живуть з ВІЛ.
В Україні діє спеціальний закон у зв’язку з ВІЛ/СНІДом. Він передбачає кримінальну відповідальність медичних працівників за розголошування таємниці діагнозу.
В Україні немає законів, дискримінуючих людей, що живуть з ВІЛ, або таких, що пригноблюють їх права. Вони мають право звертатися за медичною допомогою, як до спеціалізованих, так і до будь-яких інших медичних установ, вчитися, працювати і вести звичайний спосіб життя.
“Небезпечним сексом” називається проникаючий статевий акт, який не “захищений” презервативом. Безпечний або більш безпечний секс – це непроникаючий секс або секс з презервативом.
За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІД, офіційно зареєстрованих в Україні з 1987 р., становили споживачі ін’єкційних наркотиків. На сьогоднішній день переважає статевий шлях передачі.